Тимчасовий захист в ЄС: аналіз рішення Суду від 27 лютого 2025 року у справі C-753/23 про українців

27 лютого 2025 року Суд Європейського Союзу виніс рішення у справі C-753/23 за клопотанням Вищого адміністративного суду Чеської Республіки. Воно стосувалося тлумачення норм Директиви 2001/55/ЄС про тимчасовий захист для переміщених осіб, а також права на ефективний судовий захист за статтею 47 Хартії основних прав ЄС. Ця справа є важливою для українців, які шукають притулку в ЄС через війну, та ілюструє межі національних підходів до реалізації європейського законодавства.

Предмет справи та передумови

Справа виникла через суперечку між громадянкою України А.Н. та Міністерством внутрішніх справ Чеської Республіки. А.Н. в’їхала до ЄС 15 липня 2022 року, подала заяву на тимчасовий захист у Німеччині 19 липня 2022 року, а згодом, 20 вересня 2022 року, звернулася з аналогічним проханням до Чехії. Чеське міністерство відхилило її заяву, вважаючи її неприйнятною через подання подібної заяви в іншій державі-члені ЄС. А.Н. оскаржила це рішення в Міському суді Праги, який скасував відмову, посилаючись на відсутність у Директиві 2001/55/ЄС підстав для відмови лише через дублювання заяв.

Міністерство подало апеляцію до Вищого адміністративного суду Чехії, стверджуючи, що особа не може одночасно претендувати на тимчасовий захист у кількох країнах ЄС. Суд звернувся до Суду ЄС із запитаннями щодо тлумачення статей 8(1) та 11 Директиви 2001/55/ЄС, а також статті 47 Хартії.

Питання про тимчасовий захист перед Судом ЄС

Суд розглянув два ключові питання:

Чи дозволяє стаття 8(1) Директиви 2001/55/ЄС відхиляти заяву на тимчасовий захист, якщо особа вже подала таку заяву в іншій державі-члені ЄС, але ще не отримала рішення?
Чи гарантує стаття 47 Хартії право на судовий захист у разі відмови в наданні тимчасового захисту?

Ці питання мають значення для тисяч українців, які через війну змушені шукати притулок у різних країнах ЄС.

Висновки Суду

Суд дійшов таких висновків:

Щодо першого питання: Стаття 8(1) Директиви 2001/55/ЄС не дозволяє державам-членам автоматично відхиляти заяву на тимчасовий захист лише через те, що особа подала аналогічну заяву в іншій країні ЄС, якщо рішення за попередньою заявою ще не ухвалено. Це тлумачення ґрунтується на меті Директиви – забезпечити мінімальні стандарти захисту переміщених осіб.
Щодо другого питання: Стаття 47 Хартії у поєднанні зі статтею 8(1) Директиви гарантує право на ефективний судовий захист у разі відмови в наданні тимчасового захисту. Держави-члени не можуть обмежувати доступ до суду в таких справах.

Значення для України та ЄС

Рішення у справі C-753/23 має практичне значення для українців, які отримують тимчасовий захист у ЄС після масового напливу, спричиненого російською агресією. Воно підкреслює, що національні органи не можуть механічно відмовляти у захисті через формальні підстави, а також підтверджує право на судовий перегляд таких рішень. Для України це ще один приклад того, як європейське право захищає права її громадян за кордоном.

Висновок

Рішення Суду ЄС від 27 лютого 2025 року у справі C-753/23 уточнює межі застосування Директиви 2001/55/ЄС та підкреслює важливість доступу до тимчасового захисту і справедливого судового розгляду. Воно стане орієнтиром для держав-членів ЄС у забезпеченні прав переміщених осіб, зокрема українців, які шукають безпеки в Європі.