Про спадкування за заповітом і законом.

У важкий час для України мусимо говорити про непрості речі. Однією з таких тем є спадкування. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки (як майно так і борги), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Основні правила спадкування прописані в книзі шостій “Спадкове право” Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Загальний час на подання заяви про прийняття спадщини складає 6 (шість) місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкоємці, які на час смерті проживали зі спадкодавцем вважаються такими, що автоматично прийняли спадщину, якщо письмово не відмовляються від неї. 29 вересня 2021 у справі № 464/566/19, Верховний Суд вказав, що місце розташування спадкового майна не обов’язково має співпадати із місцем проживання спадкодавця. Саме тому, не впливає на факт прийняття спадщини та обставина, що спадкодавець та спадкоємці проживали не в квартирі, яка входить до складу спадщини та в якій вони були зареєстровані, а натомість разом проживали за іншою адресою.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 Цивільного кодексу України.

Спадкоємці за законом поділяються на п'ять черг.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п'яту чергу, також, право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Також наявне так зване право представлення за яким:

1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

2. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу).

До складу спадщини входить все, що можна назвати майном (в т.ч. й майнові права інтелектуальної власності) чи майновими зобов'язаннями.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника які нерозривно пов'язані з особою кредитора чи боржника.

Особливу роль у спадкуванні має заповіт. Воля померлого власника майн визнається пріоритетною при вирішенні будь-яких спорів.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право (заповідальний відказ) покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Але, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Слід врахувати, що особа, яка вийшла на пенсію достроково, не вважається непрацездатною і не має права на обов’язкову частку у спадщині. До категорії «непрацездатний» відносяться особи з інвалідністю та особи, що досягли загального пенсійного віку, а саме 60 років.

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

В Україні подружжя має право скласти спільний заповіт. У такому заповіті спадкодавцями вказуються одночасно чоловік і дружина.

Якщо складено спільний заповіт подружжя, то після смерті одного з подружжя всі активи по заповіту автоматично переходять у власність другого з подружжя. Спадщина для інших спадкоємців не відкривається. Це відбувається лише після смерті другого з подружжя. Тільки тоді призначені в заповіті спадкоємці можуть успадковувати заповідальне майно та вступати в право власності на нього.

Однак, заповіт подружжя може охоплювати тільки те майно, яке чоловік і дружина набули за час шлюбу і яке знаходиться в їхній спільній сумісній власності. Він може стосуватися всіх або частини спільних активів подружжя. При цьому до такого заповіту чоловік і дружина не зможуть включити майно, яке набуте ними до шлюбу і/або є особистою приватною власністю кожного з них.

Спадковий договір - це окремий маловідомий інструмент, що також дозволяє регулювати питання спадкового управління спільними активами подружжя.

На відміну від заповіту, спадковий договір є двосторонньою угодою. Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Подружжя теж можуть бути відчужувачами, а набувачем може виступати будь-хто, як фізичні, так і юридичні особи.

Аналогічно заповіту суть спадкового договору в тому, що майно відчужувача після його смерті переходить у власність набувача. У спадковому договорі відчужувач може вільно розпоряджатися своїми активами і самостійно визначати, яке майно перейде кожному з набувачів за договором.

При цьому на відміну від заповіту подружжя, якщо відчужувачами за спадковим договором є подружня пара, то предметом договору може бути не тільки їхнє спільне майно, що набуте за час шлюбу. Спадковий договір також може включати й особисті активи кожного з них.

Певні нюанси спадкування згідно судової практики.

При написанні цього розділу були використані матеріали з сайту vkp.ua та ФБ-сторінки судді ВС Крат В.І.

Постанова КЦС ВС від 19.06.2019 у справі № 359/11363/15-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/82541625

Законодавець розмежував поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не отримав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

Постанова КЦС ВС від 17.11.2020 у справі № 662/541/15-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053286

При застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов'язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов'язаним із особою кредитора. Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов'язанні до складу спадщини вказує зміст частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов'язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов'язанні.

Постанова ВС від 20.06.2018 по справі № 643/1216/15-ц

https://reyestr.court.gov.ua/Review/75068671

Необхідно розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб'єктного склад осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги.

Постанова ОП КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95904937

При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

За загальним правилом недійсність нового заповіту не відновлює чинність попереднього.

12 жовтня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 742/1034/19 та підтвердив право заповідача в будь-який час скласти новий заповіт. При цьому, кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Верховний Суд зауважив, що єдиними винятками, коли чинність попереднього заповіту відновлюється, є визнання нового заповіту недійсним внаслідок 1) вчинення заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та/або не міг керувати ними; або 2) вчинення нового заповіту під впливом насильства. Такі винятки пов’язані з відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а отже – із презумпцією волі на збереження чинними умов попереднього заповіту.

Постанова ВС від 26.06.2019 по справі № 369/3186/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/82797694

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

Постанова КЦС ВС від 23.05.2018 у справі № 285/1055/16-ц (№ в ЄДРСР 74439885)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/74439885

Заповітом може бути охоплено: (а) ті права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення; не тільки права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення, а й ті, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Заповідач, як власник, може на свій розсуд як набувати права на майно, так і припиняти їх. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо.

Постанова КЦС ВС від 16.06.2021 в справі № 554/4741/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97903488

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується;

положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України. Тому початок перебіг строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватись з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою;

при визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п`ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб`єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

На вимоги про встановлення факту прийняття спадщини позовна давність не поширюється. 03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 452/938/18, у якій нагадав, що позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом із тим, законодавство не встановлює строку, у межах якого спадкоємець, що прийняв спадщину, зобов’язаний зареєструвати право власності на спадкове майно або звернутися до суду з вимогою щодо захисту свого права. Відповідно, на вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном позовна давність не поширюється, а підстави для застосування позовної давності відсутні.

Абсолютна неспроможність особи розуміти значення дій = недійсність заповіту

21 грудня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 712/7089/19 щодо визнання заповіту недійсним. Так, свобода заповіту є фундаментальним принципом спадкового права. Разом із тим, суд може визнати заповіт недійсним, якщо встановить, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Подібне положення поширюється на ті випадки, коли особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала у такому стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Суд зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину. При цьому, висновок експертизи має свідчити саме про абсолютну неспроможність особи розуміти значення своїх дій/ керувати ними на момент вчинення правочину, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Заповіт не зареєстрований у Спадковому реєстрі у день його складення не є недійсним.

17 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 755/8776/18, у якій резюмував, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, або з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; якщо ж волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт може бути визнано недійсним. При цьому, хоча заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі, несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорення. Так, несвоєчасна реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування є порушенням такою особою, яке свідчить лише про недобросовісне виконанням особою, уповноваженою на вчинення нотаріальних дій, своїх обов’язків, але не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном.

Орендні платежі за нерухоме спадкове майно повинні ділитися між усіма спадкоємцями.

03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 754/13502/19, у якій зауважив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на таку спадщину, так само як відсутність реєстрації права власності не позбавляє його прав користування та володіння спадковим майном. Відповідно, ніщо не заважає спадкоємцю до реєстрації права власності фактично управляти нерухомістю як частиною спадщини. При цьому, спадкоємець, якому за законом або на підставі заповіту належить частка у спадщині, зокрема, нерухомого майна, має право і на отримання доходів/продукції/плодів з цього нерухомого майна із часу відкриття спадщини (у т.ч. орендну плату), яка за наявності більш ніж одного спадкоємця повинна розподілятися між ними відповідно до їхніх часток у спадщині за відсутності інших домовленостей. Одноосібне отримання одним зі спадкоємців орендної плати зі спадкового майна вважається набуттям майна без достатньої правової підстави, а частка такого доходу підлягає стягненню на користь іншого спадкоємця.

Звернення спадкоємців до нотаріуса має передувати зверненню до суду.

06 жовтня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 702/61/20 про визнання права власності в порядку спадкування. Зокрема, Верховний Суд відмітив, що зверненню до суду з відповідним позовом в обов’язковому порядку має передувати вирішення питання про видачу нотаріусом чи особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину та, відповідно, отримання відмови. Разом з тим, лист-відповідь нотаріуса на усне звернення спадкоємця щодо роз’яснення порядку отримання свідоцтва про право на спадщину не свідчить про відмову у видачі такого свідоцтва. Таким чином, якщо спадкоємець не надає належні та достовірні докази, що підтверджують факт попереднього звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, суд відмовляє у задоволенні позову, адже недоведеним є порушення його інтересів.

Спадщина спадкодавця + спадщина спадкоємця = 2 заяви про прийняття спадщини

01 вересня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 720/2683/19 про спадкову трансмісію. За загальним правилом, якщо спадкоємець помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної частки спадщини (крім обов’язкової частки у спадщині) переходить до його спадкоємців. Суд наголосив на тому, що при застосуванні механізму спадкової трансмісії мають місце 2 спадщини: після смерті спадкодавця та після смерті його спадкоємця. Оскільки право на прийняття кожної з цих спадщин є самостійним і незалежним, необхідно подавати дві окремі заяви про прийняття кожної зі спадщин або в одній заяві зазначити про прийняття обох спадщин. Лише вчинення цих двох самостійних юридичних дій в межах установленого строку засвідчує волевиявлення на прийняття спадкового майна за спадкодавцем та його спадкоємцем.

Як успадкувати за померлим спадкоємцем спадкодавця

02 червня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій нагадав про особливості спадкової трансмісії. За загальним правилом, у разі смерті спадкоємця, який мав би право на спадщину, його частка у такій спадщині переходить до його спадкоємців. Разом із тим повинні бути дотримані декілька вимог: смерть спадкоємця має наступити в межах шестимісячного строку після смерті першого спадкодавця та він мав би встигнути прийняти спадщину (проживати постійно разом зі спадкодавцем чи звернутися із відповідною заявою до нотаріуса). У разі якщо спадкоємець не прийняв спадщину та помер після спливу 6 місяців, спадкова трансмісія не застосовується.

Право постійного користування чи довідчного володіння землею - успадковується.

ВС у справі № 178/447/16-ц виклав правову позицію щодо права довічного володіння земельною ділянкою, де, зокрема, зазначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Проте згодом ВС відступив від зазначеної вище правової позиції у справі № 368/54/17.

ВС дійшов висновку, що припинення дій державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння не означає, що припинилгося само собою право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Не можна позбавити осіб, які у встановленому законом порядку набули це право, їх прав лише на підставі зміни законодавчих норм.

За загальними правилами спадкування спадкоємці можуть успадковувати право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

До складу спадщини входять права й обов'язки, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини, окрім тих, які нерозривно пов'язані зі спадкодавцем. Перелік прав і обов'язків, які не можуть бути успадковані, визначено в ст. 1219 ЦК України. І до цього переліку право довічного володіння земельною ділянкою не входить.

Отже, якщо зі смертю особи не припиняється право довічного володіння земельною ділянкою, то спадкоємці мають право на спадкування права довічного володіння земельною ділянкою.

Завжди готові допомогти у Службі комфорту споживачів.

Дзвоніть у Львові до адвоката Святослава Воробця

за номером телефону: +380 (97) 239 66 81