Про обов'язок споживача природного газу укласти договір розподілу природного газу

Закон України "Про ринок природного газу" не містить прямої та однозначної норми щодо того, хто саме повинен бути замовником послуг із розподілу газу. Однак, на думку Верховного Суду, видається очевидним, що такий договір має бути укладено й що незалежно від того, хто є замовником (постачальник чи споживач), витрати на послуги з розподілу газу врешті-решт буде нести споживач.

Фахівці проекту Служба комфорту споживачів вважають такий висновок суддів спірним. Свої аргументи розмістимо в кінці статті.

Судді Верховного Суду вважають, що отримання і споживання природного газу побутовими споживачами України забезпечується двома послугами: постачанням природного газу та його розподілом, на отримання яких у побутового споживача повинні бути укладені два окремі договори - на постачання природного газу (укладається побутовим споживачем із постачальником, який має відповідну ліцензію) і на розподіл природного газу (укладається побутовим споживачем як Замовником послуги розподілу з відповідним Оператором ГРМ, що має відповідну ліцензію на провадження діяльності в межах території, де розташований відповідний об'єкт споживача)

15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі N 640/9828/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправними та нечинними постанов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є споживачем природного газу для власних побутових потреб. Споживач згідно з Законом України "Про ринок природного газу" не може вважатися замовником послуги розподілу природного газу, у зв'язку з чим Закон України "Про ринок природного газу" не містить обов'язку для споживача укласти договір розподілу природного газу, а лише договір про постачання природного газу, тому оскаржувані постанови відповідача є такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили - Закону України "Про ринок природного газу". Оскільки до позивача застосовано оскаржувані постанови, що підтверджується розрахунком газової компанії про оплату, він просить визнати протиправними та нечинними окремі положення оскаржуваних постанов з моменту їх прийняття.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Ключовим питанням у розгляді цієї справи було з'ясування наявності у споживача природного газу обов'язку укласти, окрім договору постачання, також і договір розподілу природного газу.

Обов'язки споживача природного газу визначені у ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" (далі - Закон N 329-VIII). Там передбачено, що споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу (пункт 1).

Верховний Суд звернув увагу, що вживання у цій правовій нормі слова "зокрема" дає підстави вважати, що перелік обов'язків споживача, який наведено у ч. 2 ст. 13 Закону України N 329-VIII, не є вичерпним. Відсутність у цьому переліку обов'язку укласти договір розподілу природного газу не свідчить про те, що такого обов'язку не може бути встановлено іншими нормативно-правовими актами.

Закон N 329-VIII розмежовує поняття "споживач" і "замовник". Згідно з положеннями п. 9 ст. 1 цього Закону, замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.

Водночас Закон N 329-VIII не містить обмеження, за яким споживач природного газу за договором постачання не може бути також замовником за договором розподілу природного газу.

Отже, Закон N 329-VIII не містить прямої та однозначної норми щодо того, хто саме повинен бути замовником послуг з розподілу газу. Однак видається очевидним, що такий договір має бути укладено і хто б не був замовником - постачальник чи споживач, витрати на послуги з розподілу газу врешті-решт буде нести споживач.

З огляду на вищенаведене Верховний Суд підсумував, що отримання та споживання природного газу побутовими споживачами України забезпечується двома послугами: постачанням природного газу і його розподілом, на отримання яких у побутового споживача повинні бути укладені два окремі договори - на постачання природного газу (укладається побутовим споживачем з постачальником, який має відповідну ліцензію) та на розподіл природного газу (укладається побутовим споживачем як Замовником послуги розподілу з відповідним Оператором ГРМ, що має відповідну ліцензію на провадження діяльності в межах території, де розташований відповідний об'єкт споживача).

Відповідно до норм Закону N 329-VIII позивач має статус споживача як сторона договору постачання природного газу та статус замовника як сторона договору розподілу природного газу.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності тверджень позивача стосовно невідповідності окремих положень оскаржуваних постанов НКРЕКП, в частині порядку та умов доступу до газорозподільної системи для отримання/передачі природного газу, умов постачання природного газу, положенням Закону України "Про ринок природного газу".

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі N 640/9828/20 можна ознайомитися за посиланням - https://reyestr.court.gov.ua/Review/104794018.

Чому ми вважаємо, що висновки ВС спірні?

Тому, що нам, як написав суд "видається очевидним", що:

Постачання газу побутовому споживачу не є послугою, а є договором купівлі-продажу.

Розглядаючи справу про визнання недійсним Правил постачання природного газу і Типового договору постачання природного газу побутовому споживачу, судді мали б звернуи увагу на явну плутанину допущену НКРЕКП в тексті цих актів. В одних випадках споживач платить за спожитий природний газ (товар), а в інших - вже за якісь міфічні послуги з газопостачання. У Законі України "Про ринок природного газу" чітко вказано, що постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів. Природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією.

В той же час стаття 714 Цивільного Кодексу України "Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" містить такі норми:

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

За умовами діючого законодавства постачальник передає побутовому споживачу природний газ не десь в полі, а на лічильнику, який встановлений на межі земельної ділянки споживача, або взагалі в квартирі чи будинку.

Якщо споживач від свого постачальника отримує газ в будинку, то навіщо йому послуги з розподілу цього газу до будинку? Ці послуги потрібні, якраз, постачальнику, який отримує цей газ від оптового продавця (зазвичай - це підприємства гропи НАК "Нафтогаз України") на межі газотранспортної системи і газорозподільної мережі.