Особливості укладення спадкового договору подружжям

З огляду на удосконалення та стрімкий розвиток суспільних відносин, значне розширення диспозитивних засад цивільних правовідносин спадковий договір, відомий законодавству багатьох європейських країн, можна визнати таким, що зумовлений потребами суспільства, і є важливим з практичної сторони. Спадковий договір визначається як договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України).

На думку Н. П. Шами, незважаючи на те, що спадковий договір, структурно розміщений у книзі 6 ЦК України «Спадкове право», до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права в силу відсутності в ньому юридичного складу спадкового правонаступництва.

У свою чергу Н. В. Мазуренко відносить спадковий договір до «нетипових договорів» цивільного права. Це пояснюється тим, що у спадковому договорі фактично поєднано два договори :

1) договір про виконання дій набувачем, який породжує відповідні зобов’язання;

2) договір про передачу права власності на майно відчужувача після його смерті.

За таких обстав залишається відкритим питання щодо місця спадкового договору в системі договірних зобов’язань, що безпосередньо пов’язане із предметом, змістом, порядком його укладення та визначенням сторін спадкового договору.

Предмет спадкового договору виступає його істотною умовою. До предмету досліджуваного договору можна віднести як набуття права власності на майно, так і виконання розпоряджень відчужувача.

Слід зважати, що спадковий договір може бути укладений з участю подружжя, що зумовлює специфіку предмету такого договору. Так, згідно зі ст. 1306 ЦК України предметом спадкового договору, укладеного подружжям, може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Таким чином подружжя має право укласти спадковий договір стосовно майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 р. No 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» для права спільної сумісної власності на будинок, збудований у період шлюбу, не має значення на ім’я кого з подружжя він оформлений. Але при укладенні спадкового договору нотаріусу необхідно пред’явити документ про право власності на нерухоме майно. І в даному випадку той з подружжя, хто є співвласником нерухомого майна, але його дані відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відчужувачем бути не може. Подружжю надано рівні права на їхнє спільне майно, яким вони розпоряджаються за спільною згодою. А тому відчужувачем у спадковому договорі виступає той з подружжя, хто є власником нерухомого майна, але інший повинен надати письмову,нотаріально посвідчену, згоду.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя право власності на майно переходить до іншого, а в разі смерті останнього право власності переходить до набувача за спадковим договором. В протилежному випадку у спадковому договорі може бути встановлено, що набувач може набути майно після смерті одного з подружжя – частину його майна, а потім, після смерті другого з подружжя – частину майна останнього. Щодо практичної реалізації цього положення Р. А. Майданик зазначив, що за змістом ч.2 ст.1306 ЦК України частка померлого подружжя у спільному сумісному майні має переходити до того з подружжя, який пережив. Право власності на зазначену частку має підтверджуватись свідоцтвом про право власності. Якщо подружжя перебувало у зареєстрованому шлюбі, але до смерті спільно не проживали, це не є перешкодою для успадкування майна.

В юридичній літературі звертається увага на правовий статус набувача, який перебуває у зареєстрованому шлюбі. Зокрема Є. О. Рябоконь наголошує, що, оскільки спадковий договір не породжує права на спадкування в набувача і, відповідно, не є підставою для одержання його в особисту приватну власність згідно з положеннями СК (статті 57–59), то у разі перебування набувача у шлюбі під час настання смерті відчужувача майно буде вважатися об’єктом спільної сумісної власності. Разом із тим, набувач може під час укладення договору зазначати в його тексті про те, що він виконує договір за рахунок власних коштів. У такому разі майно після смерті відчужувача перейде у особисту власність набувача.

Якщо набувачем за спадковим договором є один із подружжя і він виконує договір за рахунок коштів (майна), що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, для укладення досліджуваного договору необхідне одержання згоди другого з подружжя у належній формі (ч. 3 ст. 65 СК України), оскільки витрачання таких коштів (майна) в інтересах відчужувача за спадковим договором слід вважати формою розпорядження спільною сумісною власністю.

Аналіз глави 90 ЦК України та положень статей 57–59 СК України дозволяє виокремити два види спадкових договорів за участю подружжя, покладаючи в основу класифікації предмет договору: 1) спадковий договір, предметом якого є майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя; 2) спадковий договір, предметом якого є особиста приватна власність одного із подружжя.

Майборода Юлія Валентинівна, аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ

Джерело.