Відносини “адвокат–клієнт” регулюються законодавством про захист прав споживачів.

Як компанія метою якої є забезпечити клієнтам доступ до компетентних юристів та інших спеціалістів, котрі поєднують знання у галузі постачання енергії (електроенергії та газу) з використанням мереж та антимонопольного регулювання, ми не змогли оминути увагою рішення Суду ЄС від 12 січня 2023 року у справі D.V. v M.A. (C-395/21) про несправедливість для споживача (як правило) умови договору про надання правової допомоги, яка передбачає оплату гонорарів адвокатів на основі погодинної ставки.

M.A., як споживач, уклала п’ять договорів про надання юридичних послуг з адвокатом D.V. Кожен із цих контрактів передбачав, що гонорар адвоката повинен був розраховуватися на основі погодинної ставки, встановленої на рівні 100 євро за консультації або надання юридичних послуг, наданих M.A. Не отримавши всіх заявлених гонорарів, D.V. подав позов до суду першої інстанції з вимогою зобов’язати M.A. сплатити гонорари за надані юридичні послуги.

Суд першої інстанції частково задовольнив клопотання D.V., зазначивши, однак, зловживання договірним застереженням щодо ціни наданих послуг, і зменшив заявлену плату вдвічі. Після того, як це рішення було підтверджено апеляційним судом, D.V. подав касаційну скаргу до Lietuvos Aukščiausiasis Teismas (Верховний суд Литви). Переданий цим судом для попереднього рішення, Суд ухвалює рішення щодо тлумачення Директиви 93/13. У своєму рішенні він, зокрема, розглядає вимогу щодо прозорості положень, що стосуються основного об’єкта договорів про надання юридичних послуг, і наслідки висновку про несправедливий характер положення, що фіксує ціну цих послуг.

Оцінка Суду ЄС.

Перш за все, Суд констатує, що пункт договору про надання юридичних послуг, укладеного між адвокатом і споживачем, який визначає ціну послуг, що надаються за принципом погодинної оплати, підпадає під «основний предмет контракт відповідно до Директиви 93/13.

Далі, досліджуючи, чи цей пункт, який не містить іншої інформації, крім застосованої погодинної ставки, відповідає вимозі щодо чіткого та зрозумілого формулювання, Суд зазначає, що, враховуючи характер послуг, які складають об’єкт договору, для надання юридичних послуг професіоналу часто важко, якщо не неможливо, передбачити, як тільки договір буде укладено, точну кількість годин, необхідних для забезпечення виконання цього договору, і, таким чином, ефективну загальну суму вартість своїх послуг. Однак, навіть якщо від продавця не можна вимагати інформувати споживача про остаточні фінансові наслідки його зобов’язання, які залежать від майбутніх, непередбачуваних подій поза контролем цього продавця, останній зобов’язаний повідомити споживача до укладення договору, інформацію, яка дозволяє йому прийняти своє рішення з розсудливістю та з повним усвідомленням можливості того, що такі події відбудуться, і наслідків, які вони можуть спричинити щодо тривалості надання юридичних послуг.

Ця інформація, яка може змінюватися в залежності, з одного боку, від мети та характеру послуг, що надаються, а з іншого боку, від відповідних професійних та етичних правил, повинна містити інформацію, яка дозволяє споживачеві оцінити приблизну загальну вартість ці послуги. Оцінка передбачуваної або мінімальної кількості годин, необхідних для роботи, або зобов’язання надсилати через розумні проміжки часу рахунки-фактури чи періодичні звіти із зазначенням кількості годин виконаної роботи можуть становити такі показники.

Суд уточнює, що саме національний суд має оцінити, беручи до уваги ці міркування та всі відповідні елементи, пов’язані з укладенням відповідного контракту, чи надав продавець споживачеві відповідну переддоговірну інформацію.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що положення, яке встановлює ціну відповідно до принципу погодинної ставки без повідомлення споживачеві до укладення договору інформації, яка дозволяє йому прийняти своє рішення з розсудливістю та з повним знанням економічні наслідки в результаті укладення цього договору не відповідають вимозі чіткого та зрозумілого формулювання.

Згодом Суд нагадує, що оцінка несправедливості положення в договорі, укладеному зі споживачем, в принципі ґрунтується на загальній оцінці, яка не бере до уваги лише можливу відсутність прозорості цього положення. Однак держави-члени можуть забезпечити вищий рівень захисту споживачів.

Отже, Суд визнає, що пункт у договорі про надання юридичних послуг, який фіксує, відповідно до принципу погодинної ставки, ціну цих послуг і, отже, підпадає під основну мету цього договору, не повинен вважатися несправедливим лише через той факт, що він не відповідає вимозі прозорості, якщо держава-член, національне законодавство якої застосовується до відповідного контракту, прямо передбачила, як у випадку, що кваліфікація «несправедливої ​​умови» випливає з лише цей факт.

Нарешті, стосовно наслідків визнання несправедливого характеру положення, що стосується ціни, Суд зазначає, що національний суд зобов’язаний не застосовувати це положення, якщо споживач не заперечує проти цього.

У ньому зазначено, що якщо відповідно до відповідних положень національного законодавства договір про надання юридичних послуг не може існувати після вилучення положення про несправедливу ціну та ці послуги були надані, Директива 93/13 не заперечується до визнання цього договору недійсним або до відновлення національного судді ситуації, в якій споживач опинився б за відсутності цього пункту, навіть якщо це призведе до того, що продавець не отримає винагороди за свої послуги.]

Стосовно наслідків, до яких розірвання договорів, які розглядаються в основному провадженні, може спричинити для споживача, Суд нагадує свою прецедентну практику, згідно з якою у випадку договору позики розірвання такого договору разом в принципі призвело б до того, що сума позики, що залишилася до сплати, підлягає негайному виплачуванню в пропорціях, які ризикують перевищити фінансові можливості споживача та можуть призвести до особливо шкідливих наслідків для останнього.

Однак особливо шкідливий характер розірвання договору не можна зводити лише до наслідків суто матеріального характеру. Дійсно, не можна виключити, що розірвання договору щодо надання юридичних послуг, які вже були надані, може поставити споживача в ситуацію правової невизначеності, зокрема у випадку, якщо національне законодавство дозволить професіоналу вимагати винагорода за ці послуги на основі, відмінній від тієї, що була скасована угодою. Крім того, недійсність договору потенційно може вплинути на дійсність і результативність дій, що здійснюються за ним.

За цих обставин Суд визнає, що у випадку, якщо визнання договору недійсним загалом наражатиме споживача на особливо шкідливі наслідки, що має перевірити суд, який посилається, Директива 93/13 не перешкоджає національний суддя від виправлення недійсності несправедливої ​​умови шляхом заміни її положенням національного законодавства додаткового характеру або застосовним у разі домовленості між сторонами зазначеного контракту. З іншого боку, ця директива не дозволяє національному судді замінювати скасовану несправедливу умову судовою оцінкою рівня винагороди, належної за зазначені послуги.